12 січня виповнюється 145 років від дня народження відомого американського письменника, популярного автора пригодницьких романів Джека Лондона.

За 17 років своєї літературної діяльності він створив 20 романів, 3 п'єси і понад 200 оповідань.

За одну книгу Лондону платили гонорар до 50 тис. доларів, але грошей йому не вистачало постійно. Кажуть, що він став першим американським письменником, що заробив мільйон доларів. Але щастя через гроші до нього не прийшло.

Пропонуємо цікаві факти з життя знаменитого письменника.

Його справжнє ім'я - Джон Гріффіт Чейні.

Мати майбутнього письменника викладала музику і пристрасно захоплювалася спіритизмом.

Батька зовсім не радувала поява майбутньої дитини. Він навіть довів вагітну жінку до нервового зриву і спроби застрелитися.

Ще до народження дитини він покинув сім'ю і ніяких зв'язків зі своїм сином не підтримував.

Через рік після народження сина мати вийшла заміж за Джона Лондона - ветерана Громадянської війни, в якого вже були дві дочки.

Хлопчика стали звати Джоном Лондоном, а в сімейному колі - Джеком.

Сім'я бідувала і часто кочувала з одного місця на інше: діти часто міняли школи і втрачали друзів.

Постійна потреба в грошах примусила Джека почати працювати з ранніх років.

Якось 7-річний Джек украв бутерброд із м'ясом в однокласниці.

"Я з'їв його, але більше ніколи так не робив, — писав він ­пізніше в листі другові. — Великий Боже! Коли мої товариші по навчанню від перенасичення кидали шматки м'яса на землю, я готовий був підібрати їх із бруду і тут же з'їсти. Але я стримувався.

Голод! Голод! Голод! З тих пір я не знав іншого поклику, крім поклику живота. І тепер, коли я вже чую більш високий поклик, як і раніше, все затьмарює відчуття голоду".

Кожного буднього дня Джек встає до світання, о третій годині. Продає на вулицях ранкові газети. Тоді йде до школи.

Після уроків — продаж вечірніх газет. По суботах розвозить лід, у неділю розставляє кулі для п'яних відвідувачів кегельбану.

"Я не знав жодної коняки, яка б працювала стільки годин, як я", — говоритиме Джек.

У 14 років хлопець за позичені гроші купує човен. Краде в рибалок устриць і продає їх у ресторани.

За перший наліт заробляє стільки, як робітник фабрики. Його приймають до себе місцеві "пірати". Бо вміє голосно лаятися, не боїться штормів, б'ється до втрати зубів.

1893-го в США починається економічна криза і Джек влаштовується матросом на торгову шхуну. Пливе ловити морських котиків до Японії. Повертається через 7 місяців.

Мати розповідає, що газета "Сан-Франциско Колл" оголосила конкурс на найкраще оповідання. Приз — $25. Це вдвічі більше, ніж платили за місяць роботи на фабриці.

Юнак сідає за кухонний стіл. Через добу надсилає до редакції оповідання "Тайфун біля японських берегів".

Його робота перемагає.

Рецензент зазначає: "Найдивовижніше в цьому творі — це розмах, глибоке розуміння, виразність і сила. Все видає молодого майстра".

Майбутній письменник бере участь у поході безробітних до Вашингтону, його заарештовують за бродяжництво і на місяць саджають дов'язниці.

Під час поневірянь по дорогах він прийшов до висновку, що фізична праця не може забезпечити людині гідного існування, що цінується тільки праця інтелектуальна.

Самостійно підготувавшись, Джек успішно складає іспити до Каліфорнійського університету. Але через відсутність коштів змушений був кинути навчання.

У 1897 році піддався «золотій лихоманці» та вирушає на Аляску.

Золото так і не знаходить. Через рік повертається з цингою — і з купою історій. Їх йому оповідали всі: золотошукачі, індіанці, мисливці, волоцюги та п'яниці. Усе ретельно нотував у блокнот.

Удома строчить нові оповідання. Пише по 15-17 годин на день.

На останні гроші купує марки. Розсилає твори в кілька редакцій.

Журнал "Оверленд Манслі" погоджується опубліку­вати одне з них — "Син вовка". Гонорар — $8. За наступне журнал "Атлантік Манслі" платить уже вп'ятеро більше.

Джек остаточно вирішує — буде письменником.

Він багато читає: Фрідріх Ніцше, Чарльз Дарвін...

Установлює правило — щодня писати тисячу слів.

Видавці дають йому $150 щомісяця. І ще $50 тис. — за кожен роман.

На теперішні гроші це більше мільйона доларів.

Перший — "Дочка снігів" — публікує 1901-го. Через 10 років стає одним із найбагатших письменників у світі — разом з Редьярдом Кіплінґом і Марком Твеном.

1913-го Джек Лондон добудовує велетенське ранчо "Садиба вовка" в Ґлен-Елліні, штат Каліфорнія. Та його спалюють невідомі.

Це надламує письменника.

Він відмовляється від подорожей, зловживає алкоголем.

— Я пишу не тому, що люблю свою справу, — запевняє в інтерв'ю. — Навпаки, я її ненавиджу. Не можу знайти слів, щоб висловити, наскільки мені все це огидно. Єдина причина, чому я пишу, — хороша оплата моєї праці. Я отримую багато грошей за свої оповідання й книжки! Повірте, я б з радістю копав траншеї, якби тільки міг отримати за це стільки ж грошей, як за письменництво. Нехай навіть довелося б працювати вдвічі більше.

А ще говорить:

— Хочу прожити недовго, але весело. Краще я буду попелом, ніж пилом. Нехай краще вичерпається моє полум'я в сліпучому спалаху, ніж цвіль задушить його.

Так і сталося. Він помер 40-річним.

Підступила хвороба нирок, що супроводжувалася сильними болями, від них він рятувався морфієм.

У ніч на 22 листопада 1916 р. трапився особливо сильний напад. Швидше за все, Лондон не розрахував дозу. Коли вранці 40-річного письменника знайшли, він вже вмирав ...

Деякі дослідники вважають, що це передозування морфієм зовсім не було випадковим.

Урну з прахом поховали на пагорбі поряд зі знищеним ранчо. Могилу залили цементом, а зверху поставили величезний камінь. Ще до смерті Джек називав його: "Камінь, який не знадобився робітникам".

«Я зберігаю віру, благородство і велич людини, - писав Джек Лондон у статті «Що значить для мене життя». - Я вірю, що чистота і безкорисливість духу переможе пануючу нині всепоглинаючу жадібність». Твори Джека Лондона, стверджуючи цю віру, продовжують своє життя й сьогодні.