27 жовтня — День української писемності та мови.

 

За українську мову колись карали. Сьогодні за право говорити нею воюють. 27 жовтня — День української писемності та мови. І це привід згадати, скільки разів українську намагалися витіснити з освіти, книжок, культури та повсякденного життя.

Ось лише кілька історичних фактів.

1720 рік. Петро І видав указ, який обмежував друк українських книжок і вимагав узгоджувати церковні видання з російськими зразками.

1863 рік. Валуєвський циркуляр заборонив друкувати українською навчальні та релігійні книжки. Російська імперська влада стверджувала, що окремої української мови «не було, немає і бути не може».

1876 рік. Емський указ заборонив друк багатьох українських книжок, ввезення українських видань із-за кордону, театральні вистави та публічне виконання пісень українською.

1933 рік. Радянська влада розпочала перегляд українського правопису, усуваючи мовні особливості, які вважала проявами «націоналізму». У той самий період українських письменників, науковців і культурних діячів масово переслідували та репресували.

1958 рік. У СРСР ухвалили освітні зміни, які дозволяли батькам обирати мову навчання дітей. За умов фактичного привілейованого становища російської мови це сприяло подальшій русифікації шкіл.

А тепер — сьогодення

Росія знову намагається витіснити українську мову. На окупованих територіях запроваджує російські освітні програми, прибирає українські підручники, тисне на вчителів і змушує дітей навчатися за правилами держави-окупанта.

Українську мову переслідували тому, що вона зберігала окремішність народу, його історію, культуру та право на власну державу.

Попри століття заборон українська вистояла. Нею писали книжки, співали колискові, освідчувалися в коханні, виховували дітей. Її передавали наступним поколінням навіть тоді, коли влада намагалася зробити її непотрібною.

Сьогодні українською віддають бойові накази, пишуть листи з фронту, називають імена загиблих Героїв. І за право жити у своїй країні, зі своєю мовою та культурою українці платять страшну ціну.

Тож питання до вас: як ви вважаєте, після всього, що пережила українська мова, чи можна досі називати її захист «неважливим мовним питанням»?