Перший в Європі "університет" був заснований… у Києві?

 Ще у 1037 році, за правління Ярослава Мудрого, при Софійському соборі в Києві було створено одну з найдавніших шкіл Європи, яка мала ознаки першого університету на континенті.

Тут навчалися писарі, перекладачі, священники, лікарі, історики та навіть іноземні студенти. Було зібрано велику бібліотеку (за деякими джерелами — понад 950 томів!), яка перевершувала всі тодішні книжкові зібрання Європи.

Саме ця школа підготувала інтелектуальну еліту Київської Русі та відіграла ключову роль у культурному вибуху ХІ століття.

Археологи підтверджують існування навчальних центрів біля Софійського собору, а літописи називають Ярослава покровителем освіти.

Все реакции:

615

31 липня - день народження Джоан Роулінг та її літературного "сина" Гаррі Поттера

 

Речі, на які ми можемо впливати 🤓 Погляд 1️⃣ Зовнішнє коло Часом ми намагаємось контролювати все в нашому житті. До найменших дрібниць. Навіть, якщо це не наше життя, а наших близьких. Від цього страждає наша психіка, стосунки і здоров'я. Іноді варто зупинитися і замислитися: чи не виходять мої дії (думки, слова) за межі мого впливу. Погляд 2️⃣ Внутрішнє коло Буває так, що здається, ніби ми втратили контроль над власним життям, "випали" з течії і більше нічим не здатні керувати. Для того, аби почати рух далі, необхідно зосередитися на тому, на що ми дійсно маємо вплив (який одяг вдягати, з ким спілкуватися, яку музику читати...).

 

Рух «За мову»

 

Фенімор Купер — батько американського пригодницького роману.

  До нього Америка не мала своєї літературної легенди. Саме він дав США першого героя, якого знали й любили в усьому світі — Натті Бампо, відомого як Слідопит, Шкіряна Панчоха, Оленячий Слід чи Соколи́не Око.

Це був Джеймс Фенімор Купер — письменник, який об'єднав дикі ліси, індіанців, колоніалізм і поетику честі в один шалений літературний потік.

Хто він?

Народився в США у 1789 році, в родині багатого землевласника.

Навчався в Єльському університі, але не закінчив навчання через службу.

Служив у військово-морському флоті США, що сильно вплинуло на морські сцени в його романах.

Як він став письменником?

Фенімор Купер нібито посварився з дружиною через нудну книгу, кинув її і сказав: «Я напишу кращу» — і справді написав.

Так народився перший роман у серії про «Шкіряну Панчоху» — і згодом його найвідоміший твір:

«Останній із могікан» (1826)

Це третій том у серії з п’яти романів про Натті Бампо.

Події відбуваються під час війни французів і британців у Північній Америці.

Головні герої — індіанець Чингачгук, його син Ункас, англійські сестри і білий слідопит, який живе серед лісів, але має власний кодекс честі.

Цей роман став світовим бестселером, був перекладений десятками мов, екранізований багато разів, і досі залишається класикою пригодницької літератури.

Чим особливі його твори?

Вперше в американській літературі автор створив героя, який поза законами цивілізації, але глибоко моральний.

Купер описував природу, як окремого персонажа — гори, ліси, води, що впливають на сюжет.

Він не ідеалізував колонізаторів, а часто змальовував індіанців як шляхетних, глибоких, трагічних героїв.

Цікаві факти.

Відомий письменник Марк Твен критикував Купера за стилістику, але визнавав його вплив на американську прозу.

Купер часто сперечався з журналістами і навіть судився за наклеп.

Його ім’ям назване місто Куперстаун у штаті Нью-Йорк, де він і похований.

> Фенімор Купер створив першого справжнього американського архетипа героя — вільного, сміливого, здатного діяти за власним моральним кодексом, а не за законом.

Все реакции:

723

21 липня - день народження Ернеста Ґемінґвея

 21 липня - день народження Ернеста Ґемінґвея, класика американської літератури, письменника і журналіста, лауреата Нобелівської премії з літератури 1954 року, лауреата Пулітцерівської премії 1953 року, який за життя написав та опублікував 7 романів, 6 збірників оповідань та 2 документальні роботи. Ще 3 романи, 4 збірки оповідань, 3 документальні праці опубліковано посмертно.

"Коли щось закінчується в житті, чи то погане, чи хороше, залишається порожнеча. Але порожнеча, що залишилася після поганого, заповнюється сама собою. Порожнечу ж після хорошого можна заповнити, лише знайшовши щось найкраще…"

Ернест Ґемінґвей

🗡️ Самураї: Воїни, які не боялися смерті. Лише безчестя.

  Вони носили катану, але билися не тільки мечем. Вони правили провінціями, але служили — беззаперечно. Вони могли мовчати роками, але одне їх слово важило життя.

Самураї — це не просто японські воїни. Це жива легенда, яка вплинула на цілу націю, сформувала її мораль, і досі надихає весь світ.

Кодекс, що лякав навіть смерть.

Самурай жив за бусідо — “шлях воїна”. Там усе просто:

Зрадив — помри;

Втратив честь — помри;

Господар наказав — виконай, навіть якщо помреш.

Смерть не була страхом. Вона була почесним завершенням служби. Самурай міг сам вкоротити собі віку (ритуал сеппуку), аби не втратити гідності. Це був кодекс честі, суворіший за закон.

Хто вони були насправді?

Попри образ кровожерливого вбивці з кіно, самурай — це і воїн, і мислитель.

Він писав хайку;

Грав у стратегії;

Вивчав конфуціанство й буддизм;

А ще часто — був державним службовцем!

Уяви собі поєднання вченого, генерала і поета. Самурай — це саме воно.

Коли все зруйнувалося…

У XIX столітті Японія вирішила «стати Європою» — і самураїв скасували. Заборонили мечі. Забрали статус. Але дух воїнів не зник. Він лише… перетворився.

У бізнесмена з честю;

У офіцера з принципами;

У програміста з дисципліною.

Справжній самурай — це не форма. Це стан душі.

Самураї всюди — навіть у нас.

Їхній вплив видно всюди:

У фільмах — «Сім самураїв», «Останній самурай»;

У відеоіграх — Ghost of Tsushima, Sekiro;

У мотиваційних книгах про дисципліну.

А ще в кожному, хто вибирає честь, а не вигоду. Той, хто мовчить, але тримає слово. Той, хто йде до кінця — як би важко не було.

Самураї ніколи не зникали. Вони просто стали іншими.

Все реакции:

По

Козацький чуб — або як його ще називають чуприна — був не просто зачіскою чи елементом стилю

 Це був глибоко символічний знак, що мав сакральне, ритуальне й навіть практичне значення.

Містичне значення

Згідно з давньою легендою, саме за цей чуб янгол міг ухопити душу загиблого козака й понести її прямо до раю. У часи, коли війна та смерть були щоденною реальністю, така віра надавала внутрішньої сили та спокою — адже навіть після загибелі душу чекала світла доля.

Духовне походження

За іншими уявленнями, ця зачіска вказувала на особливу обраність воїна. Жодне язичницьке божество не мало подібного вигляду, тож носіння чуба виокремлювало козака серед інших, ніби засвідчуючи його прямий зв’язок із вищими силами, з честю, правдою і свободою.

Практичний сенс

З погляду бойового досвіду — чуб також мав користь. Поголена голова унеможливлювала захоплення за волосся під час ближнього бою. Довгий пасмо волосся, яке або спадало вільно, або зрідка закручувалось, не заважало у битві, а водночас робило козака впізнаваним і додавало йому харизми.

Чуб як обітниця

Для багатьох молодих козаків залишений чуб ставав символом обітниці — не зрізати його, поки не здобуде перемоги, не повернеться живим із походу або не доведе свою звитягу у першому бою. Це було своєрідне «військове хрещення».

Назви та традиції

Справжні козаки не вживали слова «оселедець» (хіба що в жарт). Правильно — чуприна, чупер або просто чуб. Така зачіска символізувала бувалого воїна — того, хто пройшов крізь «криваву січ» або брав участь у морських рейдах.

Згідно з традицією, чуб стригли високо на маківці — три пальці від лоба, і саме такої ширини. Зачісували його на лівий бік — так, як носять усі знаки відзнаки в бойовій традиції. Заплітати в косу — це був радше жарт, а не правило.

Історичне коріння

Цікаво, що ця зачіска фіксується ще в княжих часах. Візантійський історик Лев Диякон у 971 році згадує про князя Святослава Ігоревича, описуючи його чуприну як «ознаку знатності роду». Є підстави вважати, що традиція носити чуб має коріння ще в сарматських племенах, які жили на землях сучасної України ще в ІІ–І ст. до н.е. Скіфи, наприклад, прикрашали свої одяг чи спорядження скальпами ворогів — і подібна зачіска полегшувала цю процедуру, але й водночас — попереджала: «Я — не просто воїн. Я — грізний ворог».

Сьогодні ж образ козака з чуприною — це не лише спогад про минуле. Це живий символ української мужності, волі та гідності.

Бо чуб — це не просто волосся.

Це виклик. Це гордість. Це національна пам’ять, яку неможливо зголити.

Все реакции:

5,6 ты