Батько — Герман Кафка — був людиною, яка зневажала слабкість. Його біографія — це не сентиментальна історія успіху, а постійне нагадування дітям: «Я з нічого став кимось. А ви?». Він починав життя в убогості, в тісній хатині, де ночами мерзли ноги й не було що їсти. У семирічному віці тягав ручного візка від села до села. Його сестру віддали кухаркою — ще дитиною — і вона ходила по морозу в мокрій спідниці, яка висихала тільки в ліжку. Все це Герман Кафка перетворив на особистий міф — доказ своєї сили, яким постійно бив по дітях.
Але Франц не був сильним. Не в тому сенсі, в якому цього хотів батько. Його світ складався з тиші, страху, відчуття вини. Він був уважним і вразливим. Він не кричав, не ламав, не торгував. Його голос тремтів. Його присутність — завжди ніби через скло.
Він писав.
Писати Кафка почав, бо говорити не міг. Принаймні, при батькові. «Ти дуже рано позбавив мене слова», — напише він у «Листі до батька». Той лист — ніби спроба запізнілої розмови, яка так і не відбулася. Франц не надіслав його. Та й навіщо? Герман усе одно не зрозумів би.
Він виростав у квартирі над магазином модного краму — справа родини. Мати працювала там цілими днями, а ввечері поверталась, коли Франц уже засинав. Сестри — Еллі, Валлі й Оттла — росли поруч, але не завжди близько. Лише Оттла, найменша, стала для нього опорою. Обоє були дітьми, які не вписались у вимоги батька.
Стосунки Франца з тілом — окрема історія. Він швидко виріс і соромився свого зросту. Був дуже худим. Зляканим. «Маленький скелет» — так сам себе описував. Він соромився з'являтись у басейні поруч із батьком, чий могутній торс здавався йому недосяжною нормою. Йому шили одяг у посереднього кравця, і навіть тканина здавалася йому принизливою. Кожна деталь життя була нагадуванням: я — не такий.
І в школі, і в гімназії він тримався тихо. Вчився добре, але ніколи не вірив, що справді достатньо добре. Щороку — страх іспиту. Щороку — страх, що провалиться. У дитинстві він йшов до школи, чіпляючись за стіни, не даючи кухарці відвести себе — бо вона обіцяла «розказати все вчителю». Маленькі страхи перетворювались на великий страх життя.
Кафка вступив до університету, обрав юриспруденцію. Не з мрії, а з інерції. «Справжньої свободи у виборі професії в мене не було», — напише згодом. Проте саме в університеті трапилось щось важливе: знайомство з Максом Бродом. Цей дружній, життєрадісний, активний і зовсім не схожий на Франца хлопець став найвірнішим другом і літературним рятівником. Саме йому Кафка віддасть рукописи з проханням спалити. І саме він цього не зробить.
Життя Кафки після університету — це подвійне існування. Вдень — скромний службовець страхового бюро. Ввечері — тиша, блокнот, ручка. Писати він міг лише вночі. Писати — це було життя.
Його твори — не про сюжет. Вони про відчуття. Про страх, провину, безпорадність перед вищою силою. Чиновником. Батьком. Богом. Неважливо, хто саме сидить нагорі — важливо, що ти нижче. І не можеш нічого пояснити.
«Процес», «Замок», «Перевтілення» — усе це не просто література. Це світогляд. Це людська психіка, викладена на папері. Це відчай людини, яка перетворилася на комаху і навіть не питає — чому. Бо розуміє: відповідь нічого не змінить.
Франц Кафка двічі був заручений, але щоразу розривав стосунки. Після знайомства з Феліцією Бауер, потім — з Юлією Вохрицек. Він жадав близькості, але тікав від неї. Його стосунки завжди точилися в листах — у безпечній відстані від тіла. Пізніше з’явилась Мілена Єсенська, а ще — 19-річна Дора Дімант, з якою він провів останні місяці життя.
У 1917 році у нього діагностували туберкульоз. Він уже давно відчував себе виснаженим — і фізично, і емоційно. Лікування було м’яким, але безнадійним. Кафка намагався лікуватися натуропатією, дієтами. Даремно.
3 червня 1924 року він помер. Йому було 40. Тихий, невпевнений хлопець із Праги, який так і не зміг знайти місце в родині, в місті, у світі — залишив після себе кілька томів, які змінили літературу.
Перед смертю він просив усе знищити. Макс Брод не послухався. Завдяки цьому світ побачив те, що сам Кафка вважав недостойним. І, можливо, саме це — найглибша іронія його життя. Його мовчання, його страхи, його сумніви виявилися голосом для мільйонів
Немає коментарів:
Дописати коментар