Гера — богиня, що любила, терпіла і мстилася.

  Увійдімо в міф, де богиня шлюбу стає символом зневаженої гідності.

Гера — не просто дружина Зевса. Вона — цариця Олімпу, грізна та велична. Але її історія — це історія жінки, яку зрадили… і яка не пробачила.

Вірність, яка стала отрутою.

Зевс добивався її, перетворювався на зозулю, хитрував і присягався любов’ю.

І вона повірила. Вийшла за нього. Стала богинею шлюбу.

Але Зевс зраджував. Постійно. Відкрито. З іншими богинями, німфами, смертними.

А вона не втікала, не ламалась — вона відповідала.

Геракл? Її ненависть переслідувала його з колиски.

Іо, закохана в Зевса, стала коровою — в буквальному сенсі.

Лета, мати Аполлона й Артеміди, тікала пустелями, бо Гера заборонила їй народжувати.

Семела, мати Діоніса — спалена живцем через Герин підступ.

Гнів Гери — холодний і розумний. Вона не била напряму. Вона карала через біль.

Цариця, яка править мовчки.

Її образ — трон, скіпетр, павич із сотнями очей.

Очі — це Аргус, вартовий, якого вона не забула навіть після смерті.

Гера — велич. Але з-під цієї величі тягнеться щось глибше: образ жінки, яку використали… і яка стала страшнішою за самих богів.

Парадокс богині шлюбу.

Вона — захисниця родини. Її шанували перед весіллям. Але сама вона жила в пеклі зрад.

І тим більше стає символом сили жінки, яка зберігає гідність, навіть коли світ кричить — «змирися».

Гера — це ми.

Це не про давню Грецію. Це про кожну, хто відчувала несправедливість. Про жінку, яка мовчки терпіла. А потім — більше не мовчала.

Все реакции