8 червня 1949 року побачив світ роман Джорджа Орвелла «1984», де він описує соціальні, політичні та гуманітарні сторони майбутнього суспільства.

 Так ось, коли настав той загадковий 1984-й рік, журнал «Футурист» підрахував: зі 137 пророцтв письменника на той момент збулося 100.

У 2013 році (напередодні 110-річчя письменника) британська «Гардіан» провела опитування серед читачів - і 89% британців відповіли, що дійсно справдилися.

Стислий список пророцтв письменника включає:

- знищення залишків демократії та встановлення тоталітарного режиму;

- загальне безперервне стеження за допомогою не лише спеціальних служб, а й також технічних засобів та «добровільних» стукачів;

- таємні домовленості уряду про проведення локальних війн задля утримання влади;

- нав'язування владою народу зовнішніх ворогів як засіб штучної консолідації суспільства;

- знищення культури та освіти;

- сексуальну революцію з такими її проявами, як планомірне знищення сім'ї, статевих відмінностей, народження дітей;

- генну інженерію, поставлену службу тоталітарному режиму;

- жорстокий контроль за ЗМІ;

- програмування свідомості людей і перетворення їх на біороботів;

- масове насадження дводумства та новомови;

- переписування історії для її відповідності ідеології сьогодення та ін.

Що я ще пропустив?

.

НАВІЩО ЧИТАТИ ХУДОЖНЮ ЛІТЕРАТУРУ (Уривок із лекції видатного англійського письменника Ніла Геймана про користь читання)

 Грамотні люди читають художню літературу. У художньої літератури є два призначення.

По-перше, вона відкриває вам залежність від читання. Жага дізнатися, що ж станеться далі, бажання перевернути сторінку, необхідність продовжувати, навіть якщо буде важко, тому що хтось потрапив у біду, і ти повинен дізнатися, чим це все скінчиться … в цьому є справжній драйв. Це змушує дізнаватися нові слова, думати по-іншому, продовжувати рухатися вперед.

Виявляти, що читання саме по собі є насолодою. Одного разу усвідомивши це, ви на шляху до постійного читання.

Найпростіший спосіб гарантовано виростити грамотних дітей – це навчити їх читати і показати, що читання – це приємна розвага. Найпростіше – знайдіть книги, які їм подобаються, дайте їм доступ до цих книг і дозвольте їм прочитати їх. Не існує поганих авторів для дітей, якщо дітвора хоче їх читати і шукає їхні книги, тому що всі малюки різні.

Вони знаходять потрібні їм історії і занурюються всередину цих історій. Давня затаскана ідея не давня і затаскана для них. Адже дитина відкриває її для себе вперше. Не віднаджуйте дітей від читання лише тому, що вам здається, ніби вони читають неправильні книжки.

І друге, яку робить художня література, – вона пробуджує емпатію. Коли ви дивитеся телепередачу або фільм, ви дивитеся на те, що відбувається з іншими людьми.

Художня проза – це щось, що ви виробляєте з 33 букв і пригорщі знаків пунктуації, і ви, ви особисто, використовуючи свою уяву, створюєте світ, населяєте його і дивіться навколо чужими очима. Ви починаєте відчувати речі, відвідувати місця і світи, про які ви б і не дізналися. Ви дізнаєтеся, що зовнішній світ – це теж ви. Ви стаєте кимось іншим, і коли повернетеся у свій світ, то щось у вас трошки зміниться. Емпатія – це інструмент, який збирає людей разом і спонукає не вести себе як самозакохані одинаки.

Ви також знаходите в книжках дещо життєво важливе для існування в цьому світі. І ось воно: світові не обов’язково бути саме таким. Все може змінитися.

«Я гуманітарій — математика не для мене»… А ви теж чули це від учнів?

 Ця фраза звучить як вирок. Але правда в тому, що розум не ділиться на «гуманітарний» чи «технічний». Він або допитливий, або ні.

Математика і література, логіка і поезія — зовсім не вороги. Вони чудово співіснують у головах допитливих людей.

Ми підготували яскравий баннер із прикладами відомих діячів, які поєднували творчість і точність.

Нехай він стане натхненням для тих, хто ще сумнівається у своїх силах.

Пам'ятники книгам і читачам

 

ОДЯГ ШКОЛИ — бренд, стиль чи тривожний сигнал?

 

Сторінки соцмереж усе частіше рясніють кадрами зі шкільного життя: фото з уроків, свят, заходів. Усе ніби нормально — діти, вчителі, навчання. Але є одна деталь, яка щоразу чіпляє око.

Одяг.

Не тому, що я — фанат дрескоду чи маю алергію на спортивки.

А тому, що цей одяг усе частіше виглядає як дзеркало загальної тенденції — ми потроху знімаємо з себе не лише піджаки, а й культурні коди.

Сьогодні можна побачити учня в капюшоні на уроці, у спортивному костюмі — на шкільному святі, у шортах — на врученні атестата.

І найсумніше — це вже нікого не дивує.

Навпаки — скажеш щось, і почуєш: «Ну що ти причепився? Головне — не одяг, а людина!»

Згоден. Людина — головне.

Але одяг — це теж людина. І не остання її версія.

Бо як би ми не крутили, але те, у що ми вдягаємося — формує не лише наш зовнішній вигляд, а й наш настрій, поведінку, навіть ставлення до ситуації.

Коли вдягаєш щось класичне — навіть постава вирівнюється.

А коли на тобі «дискотечний формат» — тіло саме проситься на танцпол.

Це не магія. Це — внутрішній тюнінг через зовнішній вигляд.

Та проблема не лише в учнях.

Ми, дорослі, часто теж підхоплюємо «бути своїм» у будь-який спосіб.

Щоб сподобатися, щоб бути ближчими. Але ближчими до чого?

Бо виглядати стильно — це не значить застрягти в 80-х з метеликами й жилетками.

Це про охайність, доречність, увагу до себе. Це може бути і класна сукня з кросівками, і сорочка без краватки.

Але не забруднені спортивні штани і футболка «в чому спав, у тому й прийшов».

Хтось скаже: «То просто одяг, не перебільшуй.»

Але ця «просто футболка» одного дня може перетворитись на просто ставлення до освіти.

Просто поставився — просто послухав — просто здав — просто пішов.

Школа — це не подіум. Але й не нічна кухня.

Це простір, де все — від тону голосу до вибору кольору — формує культуру.

А культура — це не щось далеке й абстрактне. Це те, як ми поводимось щодня.

Ми не ходимо на ділову зустріч у халаті.

Не йдемо на співбесіди у піжамі.

Не з’являємось на весіллі в купальнику.

Бо ми поважаємо момент.

Тож чому ми почали махати рукою на школу?

Одяг — це не про піджак і галстук.

Це про повагу до місця, до процесу, до себе.

І якщо ми хочемо змін у освіті — почнімо з простого: виглядати так, ніби нам не все одно.

Думки без меж — простір, де щирість немає кордонів.

Дякую, що читаєте. Дякую, що думаєте.

#ДумкиБезМеж #ОсвітнійПогляд #ОсвітаБезПрикрас

Про японську поезію

 

Японська поезія — коли кілька слів тримають цілий світ.

У нас вірші часто «розповідають».

У Японії — відчувають.

Хайку — три рядки. 17 складів. Усе життя — в дотику до моменту.

Танка — п’ять рядків. Душа, яка говорить тихо.

Старий ставок —

стрибнув у воду жабеня —

сплеск тиші.

— Мацуо Басьо

Природа, самотність, пори року. Листя, що падає. Вітер, що торкає вікно.

Там, де ми ставимо крапку — японський поет залишає паузу.

Мацуо Басьо — поет, який навчив світ слухати тишу.

Він не вигадував — він спостерігав. Його вірші — не про події, а про моменти, які ми часто минаємо.

Хайку Басьо — це миттєвість природи, в якій вмістилася вічність.

Старий ставок —

стрибнув у воду жабеня —

сплеск тиші.

Його поезія — не про жабу. А про те, як одна дія змінює тишу навколо.

Він мандрував Японією пішки, ночував у храмах і хатинах, шукаючи не слави — а глибини світу.

Його щоденники — це поєднання хайку, подорожніх нотаток і дзен-філософії.

Мацуо Басьо — не просто поет. Він — стан свідомості.

Мацуо Басьо — поет, який бачив усе у дрібному.

У кожному хайку — мить, яку світ проминає, а поет зберігає.

З Останнім дзвоником 2025 року ! На жаль нашій молоді випало стати воєнним поколінням... Дитинство наших школярів скалічене війною, сповнене випробуваннями... Хай збудуться всі Ваші мрії ! Легкої долі ! Сил Вам і натхнення, Юнацтво! Успішних життєвих шляхів! І головне - Мирного Майбутнього ! Щирі привітання батькам і вчителям !