Автор Катерина Сверба

Все реакц

3,1 тыс.

Правила безпеки перед школою: нагадайте дітям!

 Ювенальна поліція України нагадує: перед початком навчального року обговоріть із дитиною прості правила безпеки

Дорога до школи – переходь лише пішохідним переходом, будь уважним біля дороги.

Під час повітряної тривоги – негайно йди до укриття, слухай дорослих.

Небезпечні предмети – не торкайся незнайомих речей, одразу повідом дорослих.

Спілкування з людьми – не приймай подарунків і не йди з незнайомцями.

Дружба у класі – поважай однокласників, булінг – неприпустимий!

Пам’ятай – у разі небезпеки звертайся до батьків, учителів, поліцейських 102.

Безпека починається з простих правил.

Нехай 1 вересня буде радісним і мирним для кожної дитини!

ПРИТЧА ПРО ЧОТИРИ СВІЧКИ: ЧИТАЄТЬСЯ ЗА ОДНУ ХВИЛИНУ, А КОРИСНА НА ВСЕ ЖИТТЯ.

 Чотири свічки спокійно горіли і потихеньку танули. Стояла така тиша, що було чути, як вони розмовляють.

Перша сказала:

- Я - Спокій... На жаль, люди не вміють мене зберігати. Думаю, мені не залишається нічого іншого, як згаснути! I вогник цієї свічки згас.

Друга ледь чутно промовила:

- Я - Bipa ... На жаль, я нікому не потрібна. Люди не хочуть нічого слухати про мене, тому мені немає сенсу горіти далі.

Ледве вона замовкла, як подув легкий

вітерець і загасив свічку. Третя свічка засмутилася:

- Я - любов... У мене більше немас сил підтримувати свій вогник. Люди не цінують мене і не розуміють. Вони ненавидять навіть тих, хто їх любить, а найбільше своїх близьких - сказала вона і згасла.

Раптом до кімнати зайшов хлопчик і побачивши три згаслі свічки, злякано закричав:

- Що ви робите!? Ви повинні горіти, я боюся темряви! - плакав він.

Четверта свічка промовила:

- Не бійся і не плач! Поки я горю, завжди можна запалити інші три свічки. Адже я - Надія.

Нехай вогонь Надії завжди горить у вашій душі!

Пригоди Джоконди

 Уявіть собі Париж, 21 серпня 1911 року. Ви заходите до Лувру, щоб ще раз зустрітися з тією загадковою усмішкою, яка століттями не дає спокою світу. А її… немає. Порожня стіна. Картина зникла.

Так почалася історія, яку назвали «крадіжкою століття». Викрадач - Вінченцо Перуджа, 30-річний скляр, що працював у Луврі. Він просто сховався в шафі музею, дочекався ночі й виніс «Мону» під білим халатом. Перуджа казав: «Я лише хотів повернути її в Італію».

Світ був приголомшений. Газети змагалися в заголовках, натовпи стікалися до Лувру — подивитися не на картину, а на слід від неї. Два роки знадобилося, аби «Мона Ліза» повернулася додому: злодія зловили у Флоренції, коли він намагався продати шедевр антиквару.

Але на цьому пригоди Джоконди не закінчилися. Вона ніби притягує до себе історії, немов магніт. У 1956 році відвідувач кинув камінь у скло — пошкодив фарбу біля ліктя. Того ж року інший чоловік спробував ударити картину ножем. У 1974-му її облили червоною фарбою в Токіо. А в 2022-му активіст у костюмі бабусі вирішив пригостити Джоконду… тортом зі збитими вершками.

І щоразу вона виходила з цих історій непереможною. Бо нині — за куленепробивним склом. Усмішка, яка пережила злодіїв, ножі, каміння і навіть тістечко, дивиться на нас так само таємниче, як і п’ять століть тому.

Мабуть, тому «Мона Ліза» й стала легендою: не лише завдяки пензлю Леонардо, а й завдяки своїй драматичній біографії, сповненій дивакуватих пригод.

Русалочка — героїня казки Ганса Крістіана Андерсена

 На березі копенгагенської гавані, де хвилі м’яко б’ються об каміння, сидить дівчина. Вона дивиться вдалечінь, ніби чекає когось, хто ніколи не повернеться. Це Русалочка — бронзова героїня казки Ганса Крістіана Андерсена, чия історія вже понад століття зворушує серця людей у всьому світі.

Її поява в місті почалася з натхнення. У 1909 році Карл Якобсен, власник пивоварні Carlsberg, відвідав балет за мотивами «Русалочки» й настільки захопився виставою, що вирішив подарувати Копенгагену пам’ятник. Скульптором став Едуард Еріксен. Для голови він узяв риси балерини Еллен Прейс, яка виконувала головну партію, а для тіла позувала його власна дружина Еліна. Так народився образ — ніжний і водночас сильний.

У серпні 1913 року Русалочка вперше «сіла» на свій камінь. І хоча висота статуї лише 1,25 м, вона швидко стала символом Данії. До неї приїжджають мільйони туристів, аби побачити цю тиху, замислену постать, що нагадує про силу мрії та ціну кохання.

Її доля була нелегкою: пам’ятник не раз пошкоджували, відбивали голову й руки, обливали фарбою. Але кожного разу Русалочку відновлювали, і вона знову зустрічала світанки на березі.

Сьогодні вона — не просто героїня казки. Це символ Копенгагена, який уособлює ніжність і водночас незламність. Русалочка й далі мовчки слухає шепіт хвиль, і кожен, хто приходить до неї, відчуває: у цій бронзі оживає романтика.

А ви знали ?

 А ви знали, що легендарний Ахіллес — герой «Іліади», син богині Фетіди, той самий непереможний воїн з п’ятою — за переказами спочиває на українській землі? Його останній притулок — невеликий острів посеред Чорного моря, знаний нині як Зміїний.

У давнину він мав інші імена. Греки називали його Λευκός — Білий, або «Острів Ахілла». За міфом, саме богиня Фетіда підняла цей шматок суші з моря, аби подарувати його своєму синові. Тут стояв храм Ахілла-Понтарха — покровителя моря й мореплавців. Усі, хто вирушав у далеку подорож, заходили сюди: приносили жертви, просили захисту й прихильності стихій.

Про острів писали Геродот, Овідій, Страбон і Пліній Старший. Він був важливою частиною античної культури Північного Причорномор’я. Руїни храму зберігалися ще в XIX столітті, доки їхні камені не використали для будівництва маяка. Але пам’ять про святиню й досі витає в морських вітрах довкола острова.

Свою назву «Зміїний» він отримав значно пізніше — через численних водяних змій, яких хвилі приносили з гирла Дунаю. У часи Османської імперії його звали «Фідонісі», а в XVIII столітті біля його берегів точилася морська битва.

І навіть у XXI столітті цей клаптик землі не втратив символічного значення. У серпні 2023 року українські прикордонники встановили на Зміїному державний знак — відновили справедливість і підтвердили: острів, що колись був храмом Ахілла, нині є символом української стійкості.

Зміїний — це не лише географічна точка. Це місце, де зустрічаються легенди і сучасність, античні боги і сучасні воїни, пам’ять і боротьба. І, можливо, коли хвиля накочується на скелі, то в її шумі ще можна почути кроки того, кого греки називали «швидконогим Ахіллесом».

Підписуйтесь на 50Plus. Цікаве кожного дня!

Просто цікаво! "M&M’s": солодощі, що пройшли війну і підкорили космос.

  Як усе почалося.

У 1941 році американський підприємець Форрест Марс (син засновника Mars Inc.) і шоколатьє Брюс Мюррі винайшли цукерку, яка не тане в руках. Ідея була запозичена у британських солдатів, які під час Громадянської війни в Іспанії їли шоколад, вкритий цукровою оболонкою, щоб він не розтікався на сонці.

Перший «клієнт» — армія США.

Під час Другої світової війни "M&M’s" потрапили у пайки американських солдатів. Завдяки міцній оболонці вони не псувалися і не бруднили руки. Це зробило їх надзвичайно популярними серед військових, а після війни — і серед цивільних.

Чому різнокольорові?

Спочатку було лише червоні, жовті, зелені та коричневі цукерки. У 1976 році червоний колір на деякий час зник через побоювання щодо барвника (хоча його в "M&M’s" не використовували), а у 1980-х знову повернувся.

"M&M’s" у космосі.

У 1981 році NASA включило "M&M’s" у раціон астронавтів як зручну і смачну закуску в невагомості. Відтоді вони кілька разів побували на орбіті.

Цікаві факти.

Назва "M&M’s" — це ініціали Mars & Murrie.

Спершу цукерки продавалися в тубусах, а пакети з’явилися пізніше.

У світі виробляють понад 400 мільйонів "M&M’s" щодня.

І наостанок.

Якщо ви коли-небудь відкриєте пачку "M&M’s" і побачите, що один колір домінує — знайте: це не випадковість. У компанії є спеціальні пропорції для кожного кольору, щоб смак і вигляд були ідеально збалансовані. І саме ця дрібна деталь робить ці маленькі цукерки легендою, яку впізнають у будь-якому куточку планети.

Все реакци

44

 

Привіт, любі школярики! Ось канікули добігають вже кінця, залишилися останні тижні і будемо прямувати до нових звершень! Щоб ваша нова подорож була більш легкою і цікавою, тримайте подарунок - особливий рюкзак натхнення, наповнений важливими секретами, які допоможуть зробити цей рік не просто вдалим, а справді чарівним!

 

Джон Роналд Руел Толкін — батько фентезі, який не вважав себе письменником.

  Філолог, а не казкар.

Толкін не планував писати книжки для масової аудиторії. Його головна пристрасть — мови. Він створював власні алфавіти та граматики ще у підлітковому віці, а ельфійські мови — квен’я та синдарин — це реальні штучні мови з чіткою логікою, відмінюваннями та фонетикою.

«Мова приходить першою. А тоді з неї народжується народ», — писав Толкін.

Ветеран Першої світової.

У 1916 році Толкін воював на Соммі — одному з найкривавіших фронтів Першої світової.

Там він втратив більшість друзів, а жахи війни глибоко вплелися в його творчість. Образи темряви, спустошення, Моргота і Саутона — мають коріння саме там.

"Володар перснів" не про магію. А про смерть, спокусу і вибір.

Толкін не любив слово "фентезі". Його твори — це міфологія для Англії, якої, на його думку, вона не мала.

"Володар Перснів" — не про чари, а про:

тягар влади (Перстень);

втрату й самопожертву (Фродо, Боромир, Арагорн);

те, що навіть найменші люди можуть змінити хід історії.

Його світ глибший, ніж у деяких релігій.

Толкін створив:

Сильмариліон — священну історію Арди, від створення світу до падіння морських королівств;

Аннал Арди — літопис подій за епохами;

Генеалогії, карти, календарі, легенди, пісні — усе зв’язано і логічно.

Це не просто книги — це ціла цивілізація на папері.

Тихий геній, який писав від руки, у блокнотах

Толкін не мав друкарки, не користувався диктофоном і писав усе вручну.

Він переписував "Володаря Перснів" щонайменше шість разів, іноді повністю, щоб зберегти логіку світу.

Найвпливовіший фентезі-автор в історії.

Без Толкіна не було б: Джорджа Мартіна, Роберта Джордана, Брендона Сандерсона, Джоан Роулінг (яка, до речі, його дуже поважала).

Його книги екранізовані, перекладені на понад 60 мов, і продані в десятках мільйонів примірників.

Толкін не просто написав книгу. Він побудував світ, у який ми досі не хочемо повертатися з відпустки.

Все реакци

37