Блог учителя зарубіжної літератури Ніни Юріївни Вовк

неділю, 21 квітня 2024 р.

середу, 17 квітня 2024 р.

17 квітня День поезії хокку (хайку) (Haiku Poetry Day)

Поезія хокку (хайку) – це форма японської поезії, яка не римується і зазвичай складається з 3-х рядків із складовим малюнком 5-7-5. Тобто, хокку володіє стійким метром:

п'ять складів в першому,

сім складів у другому,

п'ять в третьому - всього сімнадцять складів.

Хайку виник в Японії.

У 12 ст. почали використовувати вірші-ланцюги, в складі яких були двовірші і тривірші, що чергувалися один з одним. Така форма віршування отримала назву ренга.

Перший тривірш назвали хокку. Саме ця строфа відрізняється більш яскравим емоційним навантаженням. Її вважають найкращою у всьому ланцюзі. Все це посприяло тому, що хокку виокремився в якості окремого стилю віршування.

У 16 ст. хокку отримав широке розповсюдження.

Існувало кілька шкіл: «Кофу» - «давня школа», пов'язана з іменем Мацунаги Тейтоку, школа Нісіями Соїна, школа «Сьофу» - «достеменна школа», де найпомітнішою постаттю був Мацуо Басьо.

Мацуо Басьо підняв хокку на неперевершену художню висоту, став творцем не тільки поезії хокку, а й цілої естетичної школи японської поетики.

Він реформував хокку у новий жанр, де суб'єктивний ліризм поступився безпосередньому зображенню природи.

В основу створеної поетики Басьо поклав естетичний принцип «сабі». Приблизне значення цього поняття - «сум самотності», а в останні роки життя Басьо проголосив новий провідний принцип поетики - «карумі» (легкість) – коли вірші стають легкими, прозорими, текучими. Ці вірші сповнені тонкого, доброго гумору, теплого співчуття до людини, яка багато бачила, багато випробувала.

Поезія Басьо відрізняється піднесеним ладом почуттів і в той же час дивовижною простотою та життєвою правдою. Для нього не було низинних речей. Бідність, важка праця, побут Японії – все це відбивалося в його віршах. Але світ для нього залишався прекрасним.

Японський ліричний вірш хокку (хайку) відрізняється граничною стислістю і своєрідною поетикою.

Часто поет створює не зорові, а звукові образи. Виття вітру, стрекіт цикад, крики фазана, спів солов'я і жайворонка, голос зозулі - кожен звук сповнений особливого сенсу, народжує певні настрої і почуття.

Хокку нерідко писалися на сюжети картин і, в свою чергу, їми ж надихалися художники; часом вони перетворювалися на компонент картини у вигляді каліграфічно виконаного напису на ній.

Зазвичай елемент природи, пора року, мить краси чи індивідуальний досвід надихають на вірші хайку.

Сенсорна мова використовується для фіксації почуття, образу чи моменту.

Іноді поети вдавалися до способів зображення, споріднених мистецтву живопису.

У хокку є недомовленість. Іноді все хокку цілком – розгорнута метафора, але її пряме значення зазвичай приховано в підтексті. Але найчастіше хокку – конкретне зображення реального світу, що не вимагає і не допускає ніякого іншого тлумачення. У віршах хокку ми знаходимо нове, соціальне переосмислення цієї істини – утвердження краси в непомітному і буденному.

Сьогодні мистецтво писати хокку – це перш за все вміння сказати багато в небагатьох словах. Мінімум слів – максимум глибини, чіткий ритм, досконалість картинки.

Коли японська творчість стала доступною європейцям, а перші переклади стали з'являтися наприкінці 19 – на початку 20 ст., то викликали справжній фурор і з тих пір триумфально крокують планетою.

У кожній національній літературі тепер присутній цей жанр і впливає тим чи іншим чином на її традиції і філософію. Завдання поета – заразити читача ліричним хвилюванням, розбудити його уяву і для цього не обов'язково малювати картину у всіх її деталях.